Проблема насильства щодо жінок

В Україні жінки, що зазнали насильства, захищені законодавством України. Ст. 107 Кримінального кодексу України передбачає відповідні покарання. Однак правоохоронні органи в усьому світі, в тому числі в Україні, утримуються від втручання в з'ясування сімейних стосунків або у так звані сімейні справи. У Кримінальному кодексі України немає спеціальних статей, які передбачають відповідальність за домашнє насильство. Щодо зґвалтування дружини, воно взагалі належить до категорії кримінальних дій.

До того ж, серед населення, особливо серед чоловічої його частини, й досі поширене уявлення, що побиття дружини - органічна складова сімейного життя.

Для створення реального дієвого механізму правового захисту жінок і дітей від насильства в сім'ї необхідно якомога швидше ухвалити закон України про запобігання насильству в сім'ї. Цим законом повинні передбачатися відповідні правові та організаційні механізми запобігання насильству в сім'ї, виявлення та припинення його проявів, відновлення прав та законних інтересів членів сім'ї, що зазнали насильства, усунення наслідків насильства стосовно будь-кого з членів сім'ї.

Необхідність прийняття такого закону очевидна. До цього спонукає сумна статистика 1995-1996 рр.: у 19% опитуваних сімей подружні стосунки характеризуються неприязню та образами, а у 12% — фізичним насильством. До того ж, головним об'єктом такого насильства є жінка. На користь спеціальних законодавчих актів на захист жінки від насильства свідчать також результати досліджень кримінологічного та психологічного характеру.

Найтривожніше те, що жінки, які зазнавали побоїв у сім'ї, не вбачають у насильницьких діях свого чоловіка справжнього прихованого мотиву: панувати над жінкою, підкорити її своїй волі, Агресію чоловіків, як вже зазначалося, жінки пояснюють розладнаною алкоголем психікою.

Дослідження засвідчують, що доволі поширеною формою насильства щодо жінок, особливо молодих, є сексуальні домагання та примус.

Будь-яка сексуальна увага викликає у жінки незручність і неспокій. Коли це стається на роботі, під загрозою опиняється саме перебування її на даному робочому місці. Відмова і пручання з боку жінки можуть призвести до різних дисциплінарних, матеріальних покарань, коштувати їй роботи.

Дослідження показали, що 50% жінок зазнавали сексуального домагання на роботі, до того ж 8% з них — неодноразово.

Особливо важко жінкам і дівчатам, що працюють у сфері послуг, де відповідно до своїх професійних обов'язків вони мають бути привітними і приязними, Адже це хороший привід дорікнути їм за надмірне кокетування і провокативні дії стосовно чоловіків.

Слід пам'ятати, що сексуальні домагання можуть виникати не лише внаслідок суто емоційного бажання або закоханості. У найбільш агресивній формі вони є бажанням дати зрозуміти жінці де її місце, прагненням підкорити її своїй чоловічій волі. У повсякденному житті прийнято, на жаль, поблажливо ставитись до фактів сексуальних домагань, виправдовуючи дії чоловіків їх "природою".

Внаслідок сексуальних домагань жінки часто змушені залишати місце роботи, оскільки відмова вступити в інтимні стосунки з начальником унеможливлювала нормальні робочі стосунки. Жінка, що опиняється в такій ситуації, страждає двічі - з одного боку, від сексуальних домагань, з другого - від втрати під час фінансової скрути роботи. В українському законодавстві, у тому числі трудовому, статей, в яких передбачалася б відповідальність за сексуальні домагання на роботі, взагалі немає.

Навіть у дорослих жінок зґвалтування може призвести до істеричного неврозу, нав'язливого страху, психогенної депресії. Таке трапляється більш як з третиною зґвалтованих жінок. Згодом практично в усіх випадках у жінок розвивається аноргазмія, а також страх перед сексуальними контактами.

У більшості випадків потерпілі залишаються без спеціальної допомоги психологів та психіатрів. Навіть працівники правоохоронних органів під час розгляду справ про зґвалтування схильні перекладати вину зі злочинця на жертву. Потерпілу у випадках зґвалтування досить часто звинувачує громадська думка: вбрана з викликом, пізно йшла вулицею. За даними опитування, 48% чоловіків та 36% жінок вважають, що жінка сама може провокувати прояви насильства щодо неї. Це, до речі, ще один зі стереотипів, який ставить жінку в нерівне становище з чоловіком.

Не завжди легко встановити, чи зґвалтування є наслідком прагнення задовольнити сексуальну потребу, чи прагнення до жорстокості та насильства, чи обох цих прагнень. Поширенню у масовій свідомості уявлення про сексуальне життя як синтез еротики та насильства сприяють різноманітні аудіовізуальні засоби масової комунікації, зокрема порнографічна продукція. Боротьба з порнографією в різних країнах є важливим етапом на шляху викорінення насильства та жорстокості щодо жінки.

Хоча Україна проголосила себе відкритим суспільством, широка громадськість проблему насильства стосовно жінок, особливо сексуального, поки що оминає увагою. Не створено, ніяких органів соціального контролю у сфері сексуального насильства. Цим займаються лише правоохоронні органи.